15 січня 2016 р.

Про незворотність буття...

Мить...
Для когось шлях у невідомість..., а для когось останній шанс...
Ми кожного дня говоримо, думаємо, мріємо, надіємось... а хтось вже ні. Бо прийшла мить! Мить, яка розділила життя на "до" і "після"... І знаєте що? "До" вже ніколи не буде! Страшно? 
Я вже звикла! 
Знаєте, що роблять ті, в кого є тільки "після"? Живуть! Більше цінують! І щиро дякують Богу за новий день! І насолоджуються миттю! Бо ніхто не знає коли настане черговий поділ...

Втрачати - дуже боляче! Хто пережив - знає! Тільки егоїсти можуть стверджувати, що все пройде... насправді такі люди просто брешуть собі і ховаються за маскою, яка все-одно колись відкриється! 

Любити - просто! Насправді простіше, ніж нам здається! Не знаєте як? Подивіться на дитину... їй не важливий розмір, колір, статус... вона просто любить! І від цієї любові стає тепло! Ця любов розтоплює лід... і змушує розплющувати очі! Ця любов вселяє віру і надію! Надію в те, що все МАЄ БУТИ ДОБРЕ! 

Плакати - іноді треба! Так легше! Діти ж плачуть! То ми себе замуровуємо в рамки... і мучимось від того, що нема кому поплакатись... Зі слізьми притуплюється біль! Він ніколи не зникне, а просто трошки притупиться любов"ю і ми звикнем до нього. І вже здається, що інакше просто не вміємо жити! 

Пам"ять...не форматнеш! А й не треба! Пам"ять, мабуть, надійніший сховок! 

Віра - життєво необхідна! 

Цінуйте кожну мить! 

2 коментарі:

  1. Ці процеси переживання важко пояснити.... Бо іноді здається, що якісь моменти в житті більше не повторяться... але приходить щось інше, яке змушує перебрати всі спогади в голові і зробити черговий висновок.

    ВідповістиВидалити